Сасін Назар

Проблемна група "Кавказький регіон"

Коріння сучасних проблем поділу Каспійського моря сягають 16 ст. В 1569  в результаті першої російсько-турецької війни північне узбережжя моря ввійшло до складу Росії. Пізніше відбулися "Перський похід" Петра І (1722/23 роки) і російсько-перські війни (1804-1813, 1826-1828 роки). Написані за цими війнами Петербурзький (1723 р.), Рештский (1729 р.), Гюлистанский (1813 р.) і Туркманчайский (1828 р.) договори надавали Росії виключне право мати військовий флот на Каспійському морі, Персія зберігала право тільки на торгове судноплавство. Це означало повне підпорядкування Каспійського моря російської   юрисдикції, інакше кажучи, Каспій був внутрішньою водоймою Росії.

Радянська Росія відмовилася від монопольних прав на Каспій і радянсько-іранські договори 1921, 1935 і 1940 років надавали рівні і виключні права на здійснення морської діяльності СРСР і Ірану. З утворенням нових незалежних держав які мають вихід до Каспійського моря склалась така ситуація: Росія, Казахстан, Туркменістан, Іран і Азербайджан мають суверенні права на 10-мильну рибальську зону, і усі вони мають рівні права на ресурси іншої частини моря;   Каспійське море є закритим для держав, що не мають природного доступу в його басейн, у використанні його простору і ресурсів.

В 1992 році, Російсія оголосила Каспій "замкнутим морем" з 12-мильною зоною територіальних вод прибережних держав. Через якийсь час Росія дала згоду на залучення третіх країн (західних нафтових компаній) до освоєння природних ресурсів Каспію "на умовах, погоджених між усіма прикаспійськими державами". Погоджувати умови ніхто не став. У 1995 році Росія виступила з ініціативою встановлення 20-мильної зони територіальних вод і рівних прав прикаспійських країн на розробку родовищ у центральній частині. У жовтні 1996 року Росія підписала з Іраном і Туркменістаном меморандум про намір заснувати тристоронню нафтову компанію з метою розробки дна Каспію. Тим самим Росія де-факто визнала існування "азербайджанського сектора Каспійського моря".

Потім Росія підтримала іранську версію розділу Каспія, що передбачає надання кожній прикаспійській державі право на суверенне використання 20-мильної зони територіальних вод і плюс 20-мильної виняткової економічної зони. У листопаду 1996 року запропонувала визначити зону виняткової юрисдикції стосовно   мінеральних ресурсів у межах національних секторів шириною 45 миль від берега. На початку 1997 року вона виразила готовність визнати "крапкову юрисдикцію" на родовища, розташовані поза "національним сектором шириною 45 миль", але вже розроблювальних відповідною стороною. 4 липня 1997 року Росія й Азербайджан підписали угоду про спільну розробку нафти на "азербайджанській частині шельфу", включаючи і родовища, які Туркменією заперечуються. У грудні того ж року вона провела перший тендер на нафтогазоносні ділянки, розташовані в "російській частині Каспійського  моря".

До січня 2001 року Азербайджан не відійшов від своїх первісних позицій - він наполягав на розділі не тільки морського дна, але і водяної товщі і повітряного простору над нею. Більш того, Конституція Азербайджанської Республіки 1995 року (стаття 11) оголосила дно, водяну товщу і повітряний простір у межах азербайджанського сектора Каспійського моря власністю Азербайджанської Республіки. Але після візиту В.В.Путіна Баку, переступивши свою Конституцію, підхопив гасло: "Дно поділяємо, вода загальна". 1 грудня 2001 року під час проходження Ювілейного самміту СНД президенти Азербайджану і Казахстану також підписали угоду про розділ дна Каспійського моря.

Продовжуються суперечки між Азербайджаном і Туркменістаном по приналежності родовищ Азери і Капяз; у Туркменській транскрипції - Хазар і Сердар. Різко загострилися азербайджано-іранські взаємини, останні заперечують блок родовищ Алов-Шарг-Араз. Дебати очікуються навколо Центральної структури, що лежить на стику інтересів Москви, Астани і Баку. Не визначена приналежність Яламо-Самурского зводу. Абсолютно не ясно як поділяти мегаструктури, що тягнуться на сотні кілометрів і можуть на десяток інший кілометрів влізти в ресурсну зону сусідньої держави. Російську ідею поділяти такі родовища за принципом "50 на 50" ніхто не підтримав. Список дійсних і майбутніх розбіжностей між прикаспійськими країнами можна продовжити.

У ході самміту п'яти прикаспійських держав, що відбувся 23 квітня в Ашхабаді,  Росії, Туркменії, Казахстану, Азербайджану й Ірану не вдалося прийти до згоди по питанню про розділ Каспійського моря. Ашхабадський самміт завершився, не прийнявши ніякого підсумкового документа, який мав би юридичні наслідки. По суті, президенти п'яти країн домовилися про продовження консультацій на рівні міністрів закордонних справ і експертів. Проте зустріч в Ашхабаді президентів Азербайджану, Ірану, Казахстану, Росії і Туркменії була першою за 10р. існувуння проблеми. Після завершення самміту президенти прикаспійських країн виступили з заявами щодо можливості поетапного рішення питання про статус моря. Зокрема, президент РФ Володимир Путін вважає, що проблеми Каспію можуть бути урегульовані Росією на двосторонній основі, потрібно поділити лише дно Каспію, залишивши водяну товщу і повітряний простір у загальному користуванні для всіх прикаспійських держав.

Президент Алієв заявив що Азербайджан не має наміру відступати ні на йоту від своєї колишньої позиції, добував, і буде добувати нафту в спірних територіях, а норми міжнародного права буде тлумачити так, як він вважає потрібним.

Найважливішою  темою розмови стало питання визначення правового статусу Каспійського моря. Першого дня на конференції йшла дискусія про  Каспій  - море чи озеро. Це питання має значення, так як при варіанті з “морем”  передбачені міжнародним правом 200-мильні еконмічні зони будуть перетинатись, що недопустимо, а тому такий варіант відхиляється. З озером простіше – його можна розділити на сектори. Тому  Азербайджан наполягає на визнанні Каспія міжнаціональним озером і на його секторальний розділ. 

Протягом наступних днів Росія і Казахстан висловилися за принцип "вода загальна, дно поділяємо". Така позиція має свої супуречності: каспійські нафто-, газопроводи ідуть з каспійського дна, потім виходять на водну поверхню – до конкретних терміналів. Зразу виникає суперечність  статусів водних та прибережних трубних шляхів. По-друге загострились суперечки пов’язані з приналежністю  каспійського острова Укатний (недалеко один з найкрупніших запасів нафти, газу та  осетрових).

Іран знову підтвердив свою позицію. Він  вимагає чи поділяти Каспій на п'ять рівних частин, чи визначити його як відкрите море і виділити територіальні і міжнародні води й економічні зони. Іран у твердій формі відповів:  на Каспії повинний діяти радянсько-іранський статус,  поки не розроблений загальноприйнятий статус Каспію, в цей період він не допустить нікого у свою двадцатипроцентную зону. Проте такий варіант після зближення позицій Росії Казахстану та Азербайджану став малоймовірний. Насьогодні  відповідно до ірано-російських дговорів іранська зона складає 12 відсотків акваторії. Казахстан та Росія схиляються до принципа ділення Каспію по дну модифікованої серединної лінії. Це основний принцип міжнародного права. Така лінія проводиться через точки, рівновіддалені від берегової лінії. Отримана крива з’єднується з берегом перемичками від стиків сухопутних кордонів. В результаті виходять національні сектори, розмір яких залежить від довжини побережжя кожної з прикаспійських країн. Відповідно з цією формулою найбагатший сектор у Казахстану – 30 %, найменший – іранський – 14%, Росії, Азербайджану і Туркменії достанеться по 18-19%. В той же час ця лінія є модифікованою, тобто кордони секторів можуть розглядатись за згодою сторін виходячи з географічних та історичних факторів. До перших відноситься Апшеронський півострів, який належить Азербайджану. Він далеко видається в море в результаті кордон його сектора близько підходить до туркменського берега. Росія і Казахстан вирішили за цим принципом в порядку двохсторонніх угод( слід зазначити, що такі угоди щодо поділу Каспія не визнає Іран).   Близька позиція Азербайджану, різниця  лише в тому, що Баку – прихильник поетапного процесу: спочатку ділити дно, потім вирішувати проблеми прибережної зони, питання рибальства. Туркменістан теж вважає таку позицію прийнятною, але вважає необхідним дзробити 15-мильну прибережну зону і 20-мильну – економічну. Туркменія й Азербайджан мають серйозні претензії один до одного. Неврегульоані питання пов’язані з родовищами Кяпаз, Азері, Чіраг. Найбільш стабільна та сприятлива позиція у Казахстану, його географічне положення таке, що при проведенні серединної лінії він отримує 29 відсотків акваторії. Загальний обсяг його родовищ оцінюється  в 30 млд тон ( на три млд тон більше розвіданих запасів Саудівської Аравії).

Важливою темою обговорення на самміті стала екологічна безпека. Вона була присутня практично у всіх виступах учасників самміту. - говорилося про небезпеку викидів сольового розчину при буравленні на Кашагані, про засоби  моментального реагування при викиді сірководню, що моментально розчиняється у воді. Як заявили вчені, що були присутні на самміті - головне зараз - довести громадськості, що буравлення на Каспії буде мати страшні наслідки, якщо споконвічно не виробити загальних вимог до всіх компаній. 

Підтримку отримала пропозиція по Каспійському центру. Каспійський центр, - це міждержавна структура на рівні представників прикаспійських держав, здатна давати незалежну оцінку поточної ситуації, рекомендації, які держави зобов’язані  виконувати.

Важливий результат Каспійського самміту - це те, що важливість проблеми визнана усіма державами-учасницями й Ашхабад вирішено вважати початковим, а не кінцевим пунктом шляху. Президенти  підтримали пропозицію іранського лідера Мохаммада Хатамі провести наступний самміт "Каспійської п'ятірки" у Тегерані. Конкретні терміни зустрічі поки не обмовляються, але, швидше за все мова йде про майбутній рік. Можливо, і навіть швидше за все, після Тегерана буде ще й Астана, і Баку, і Москва. Підсумковий документ самміту - звернення до глав прикаспійських держав і урядів - одноголосно був схвалений всіма учасниками зустрічі. Делегати закликали завершити створення міжнародних нормативних актів, таких, як "Конвенція про правовий статус Каспійського моря", "Угода про збереження і використання біологічних ресурсів", "Угода по захисту морського середовища Каспію".

Відсутність реальних  результатів можна пояснити тим, деяким прикаспійським країнам каспійська нафта не потрібна. Іран володіє покладами в Перській затоці, і розглядає проекти на Каспії як конкуруючі. До того ж перед Іраном та Туркменією стоять більш насушні проблеми в області видобутку і експорту енергоносіїв. Зруйнування режиму талібів в Афганістані дає шанс Ашхабаду реанімувати проект транспортування газу через авганську територію в Пакистан. Туркменська влада вже отримала принципову згоду нового уряду  у Кабулі на його реалізацію. Росія не може продавати більше нафти ніж вже продає, так як зв’язана зобов’язаннями перед ОПЕК. Вона, зацікавлена у переоріонтації на себе  якомога більшої долі світового транзиту енергресурсів, має масштабнішу ціль – створити і очолити потужний регіональний клуб – щось на зразок прикаспійської ОПЕК. Здійснення такого проекту влаштувало б найбільшого споживача нафти – США. Після подій 11 вересня у Вашингтона з’явилися серйозні сумніви у лояльності найпливовішої держави ОПЕК Саудівської Аравії (третина  нафти, яку США спживає надхдить саме звідти). Каспійський регіон в перспективі міг би стати надійною перспективою арабському братству.

Для Кавказьких держав самміт нічого по суті не змінив. Єдиною країною цього регіону, що претендує на каспійський шельф є Азербайджан. Але ця держава як розвідувала дно Каспійсько моря і добувала звідти нафту в досить великих об’ємах, так і буде це продовжувати робити.

Грузія потенційно може в майбутньому взяти участь у транспортуванні каспійської нафти з Азербайджану, тому ля неї передусім важливо, щоб не розпочався більш серйозний конфлікт.

Основним інтересом України в зв'язку з цим питанням є вирішення власних енерго-паливних проблем,  участь у нафтових проектах (у постачаннях технічних засобів, устаткування). Для цього вона зацікавлена в стабілізації ситуації, якнайшвидшому вирішенні суперечок. Самміт засвідчив, що цього в найближчий час можна не боятися.

Вірменії розділ Каспійського моря прямо не стосується, хоча вона і зацікавлена в рішенні на користь її найближчих партнерів – Росії й Ірану, що уможливить і її підключення до транспортування каспійської нафти на Захід.

Ашхабадський самміт відкрив перспективи  реалізації інтересів України пов’язаних з Кавказьким регіоном.