Косахівська Ольга

незалежний дослідник

1. Виділення проблемної ситуації.

В серпні 30-х років ряд країн фашистської орієнтації розпочинають кампанію “зусиль на придбання колоній”, яка перш за все була направлена проти країн Комінтерну.

Цілеспрямована діяльність невеликої групи держав-агресорів, що несли народам світу ліквідацію свободи і демократії, расове і національне гноблення, затвердження права сильного в міжнародних відносинах. Їх перемога означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б шлях соціальній, політичній і культурній деградації людства.

2. Визначення коаліційних груп.

Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської агресії призвели до зближення позицій сторін.

21 жовтня 1936 року до Берліна прибув міністр закордонних справ Італії Г.Чіано, де він був прийнятий одним з лідерів нацистів Нейратом.

28 жовтня вони поставили свої підписи під конфіденційним протоколом, що був першим офіційним актом встановлення німецько-італійського союзу. Згідно з протоколом Німеччина визнавала загарбання Італією Ефіопії. У відповідь на це італійський  уряд зобов’язався провадити у Лізі Націй вигідну для Німеччини політику, зокрема підтримувати її “зусилля на придбання колоній”.

25 листопада 1936 року у Берліні було підписано німецько-японську “Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу” і додатковий протокол. У документі містилися міркування про підривну діяльність Комінтерну, що загрожує не лише “спокою, суспільному добробуту й соціальному ладу”, а й “миру у всьому світі”.

6 листопада 1937 року у Берліні відбулося підписання протоколу про приєднання Італії до “Антикомінтернівського пакту”. Виникло об’єднання трьох агресивних держав, що дістало назву “вісь Берлін –Рим- Токіо”. Хоча офіційно цей блок був спрямований проти СРСР і лівих сил всередині країн-учасниць, насправді він становив серйозну небезпеку й для західних держав – США, Великобританії, Франції.

На 7 конгресі Комінтерну (липень 1935 року) було прийнято рішення про створення єдиного народного фронту в боротьбі з фашизмом.

3. Визначення сторін, що протидіють.

Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Гітлер вдається до перегляду кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів. Першою жертвою відкритої агресії стала Австрія – батьківщина Гітлера. В листопаді 1937 року гітлерівське керівництво прийняло рішення про форсовану підготовку до загарбання цієї країни. Ще раніше, 6 вересня 1937 року у ході переговорів з Муссоліні в Берліні Гітлер отримав згоду італійського диктатора на “аншлюс” Австрії.

12 березня 1938 року 200 тис. німецьких військ безперешкодно вступили до Австрії.

Австрія проголошувалась “німецькою землею”. Вже на початку квітня 1938 року Великобританія, Франція, США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні, тим самим визнавши “аншлюс”.

30 вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів умови Мюнхенської угоди і з 1 по 10 жовтня  Судетська область Чехословаччини відійшла до Німеччини.

Зближення Британії та Франції, з одного боку, і СРСР, з іншого, на спільній платформі протистояння агресивним діям нацистської Німеччини в Європі були останнім шансом відвернути світову катастрофу.

15 серпня 1939 року В.Молотов запропонував Ф.Шуленбургу укласти пакт про ненапад між двома країнами. Від Лондона і Парижа ці контакти було приховано. 24 серпня Молотов та Ріббентроп поставили свої підписи під пактом та таємним протоколом до нього. Таємний протокол віддавав Фінляндію, країни Прибалтики Сталіну. Кордоном розмежування “життєвих інтересів” Рейху та СРСР визнавався північний кордон Литви. Польща була розділена між Москвою та Берліном по лінії рік Нарев – Вісла – Сан. Гітлер також погодився на відторгнення до СРСР Бесарабії.

4. Кваліфікація проблемної ситуації.

За критерієм інтенсивності взаємодії суб’єктів дану проблемну ситуацію можна кваліфікувати як конфліктну.

5. Визначення конфліктної ситуації.

Ситуація була конфліктною, тому характеризувалась протилежністю міжнародних інтересів суб’єктів, щодо об’єкту їх задоволення.

Німеччина, Італія, Японія прагнули загарбати території країн Західної та Східної Європи, СРСР, Великобританії.

     І відповідно ці держави прагнули відстояти свою незалежність.

Конфліктна ситуація посилилась після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа.

6. Визначення союзів і коаліцій.

Отже на середину 1939 року виділились такі союзи:

• з одного боку об’єдання трьох агресивних держав “вісь Берлін – Рим – Токіо
• з другого країни Комінтерну.

7. Обмеження складу конфліктуючих сторін.

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу – почалась Друга світова війна.

Кількість держав у Другій світовій війні, які так чи інакше, були втягнені в конфлікт складала – 61.

     Активними наступально-оборонними діями відзначались:

• з одного боку Німеччина, Італія, Угорщина, Румунія
• з другого боку СРСР, Великобританія, США (в інших країнах діяли групи опору)

8. Обмеження, просторово-тимчасових і об’єктивних рамок міжнародного конфлікту.

1 вересня 1939 року – напад Німеччини на Польщу – початок Другої світової війни.

2 вересня 1945 року – капітуляція Японії.

Об’єкт суперечки – території Західної, Центральної, Східної Європи; Північної Африки; СРСР.

9. Визначення типу міжнародного конфлікту.

Якщо взяти за критерій мотивацію учасників конфлікту, то це тип: “вовк і ягня”. Тобто, хто сильніший, той і правий.

З боку Німеччини та її сателітів ця війна мала загарбницький і несправедливий характер і була справедливою й визвольною з боку жертв агресії та їх союзників.

10. Визначення видових особливостей міжнародного конфлікту.

Якщо взяти для порівняння такі відомі міжнародні конфлікти, як, наприклад, війна у В'єтнамі, Афганська війна (часів СРСР та США), то можна дати таку типологію:

Війна у В’єтнамі: “лисиця та заєць” США свої агресивні дії по лисячому прикривала турботою про скривджених.

До такого ж типу можна віднести і військовий конфлікт СРСР – Афганістан.

Бомбардування та вторгнення військ США в Афганістан з метою боротьби з міжнародним тероризмом (а точніше у пошуках Бен Ладена) можна охарактеризувати як “Погоня несамовитого слона за гієною”.

Хитра гієна, яка не перебирає ні харчами, ні засобами для досягнення мети, невелика, метка втече від слона. Але несамовитий слон в погоні змітає все на своєму шляху. В тому числі і багатостраждальний, не дуже цивілізований афганський народ, рівень розвитку суспільства якого знаходиться на феодальному рівні.

11. Визначення фази, етапу розвитку і стадії міжнародного конфлікту.

У своїй роботі ми використаємо схему Г.Канна.

Для виділення стадій Другої світової війни ми скористаємось хрестоматійним виділенням 5 стадій:

1 стадія: - 1 вересня 1939 року – 22 червня 1941 року – початок Другої світової війни: від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу до агресії проти Радянського Союзу; 2 стадія: - 22 червня 1941 року – 19 листопада 1942 року – від нападу гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР до контрнаступу Радянської Армії під Сталінградом; 3 стадія: - 19 листопада 1942 року – 6 червня 1944 року – від контрнаступу радянських військ під Сталінградом до наступу на Україні та на центральній ділянці фронту, до відкриття Другого фронту; 4 стадія: - 6 червня 1944 року – 8 травня 1945 року – від відкриття Другого фронту до поразки Німеччини; 5 стадія: - 8 травня 1945 року – 2 вересня 1945 року – від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії.

Власне кажучи, нам потрібно підтвердити правильність хрестоматійної періодизації.

Так як ми знаємо, що кожна стадія складається з чотирьох фаз: протофази (фази пролонгації), фази розвитку, фази кризи, фази розв’язання, то ми повинні в кожній стадії виділити ці фази, а також визначити етапи розвитку та розв’язання.

Рівень переходу з етапу на етап означає інтенсивність трати ресурсів (матеріальних, людських і ін.).

1 стадія:

Отже, 1 стадія конфлікту: 1 вересня 1939 року – 22 червня 1941 року. Це вже власне конфлікт. Але йому передує протофаза.

Конфлікту, як такого, коли йде вже витрата ресурсів ще нема, але рівень протистояння вже існує, є контакт.

На графіку це буде відрізок на осі часу.

Протофаза:

На наш погляд, це період радянсько-німецького зближення, яке матеріалізувалось в підписання радянсько-німецького пакту від 23 серпня 1939 року та таємний додатковий протокол до нього. Цей пакт, на думку більшості дослідників, запалив зелене світло Другій світовій війні.

Цей пакт про розділ сфер впливу передбачав військові дії проти країн, про які йшла мова в протоколі, але це був період затишшя перед бурею – протофаза.

Фаза розвитку:

(кожному етапу на графіку відповідатиме одна “сходинка”)

1. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, кинувши проти неї 62 дивізії, у тому числі 7 танкових.

Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала 1 млн. 750 тис.солдат і офіцерів. Але на її озброєнні було лише 29 рот застарілих панцерників, 9 рот легких танків і близько 500 літаків також застарілих конструкцій. За три з лишком тижні польську армію було розгромлено. Німці втратили всього 10 тис. убитими.

2. За умовами таємного протоколу Молотова-Ріббентропа радянські війська 17 вересня вступили на територію Західної України та Західної Білорусії й менше ніж за два тижні зайняли її.

До радянського полону потрапило багато польських військовослужбовців, доля яких склалась трагічно, - тільки 15 тис. польських офіцерів було розстріляно під Харковом і в Катинському лісі під Смоленськом 1940 року.

Для узаконення радянського режиму в Західній Україні витрачалась велика кількість матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів. Було проведено вибори до Народних зборів, які прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з радянською Україною в складі СРСР.

3. В червні 1940 року радянські війська зайняли територію Бесарабії та Північної Буковини. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини, віддав наказ своїм військам залишити означені в ультиматумі території. Там було встановлено радянську владу. Північна Буковина і придунайські землі ввійшли до складу УРСР. Законодавче закріплення нових територій у складі СРСР відбулось шляхом утворення нової союзної республіки – Молдавської РСР.

4. Восени 1940 року радянське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових народних фронтів і, спираючись на свої збройні сили та місцевих комуністів, влітку 1940 року фактично примусило уряд Латвії, Литви та Естонії утворити коаліційні уряди, які контролювались Москвою та Комінтерном. 3-6 серпня 1940 року 7 сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР, ЛатвРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.

5. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії. 9 квітня 1940 року гітлерівські війська захопили Данію. Бойових дій у Данії фактично не було. Через годину після вторгнення уряд цієї країни і король прийняли рішення не чинити протидії гітлерівським військам і капітулювати. При загарбанні Данії гітлерівці втратили двоє убитими і 10 пораненими.

Збройні сили Норвегії мали досить надійну берегову оборону і тому гітлерівці зустріли тут досить сильний опір. Норвегія захищалася з 9 квітня до 10 червня 1940 року.

10 травня 1940 року сухопутні війська вермахту розпочали вторгнення до Голландії, Бельгії, Люксембургу. 17 травня Гітлер видав декрет про приєднання до Німеччини трьох бельгійських округів.

6. 5 червня нацистські війська розгорнули наступ на Париж, а через 9 днів без бою увійшли до столиці Франції. 22 червня маршал Ф.Петен від імені уряду підписав акт про перемир’я з Німеччиною. Французькі збройні сили підлягали демобілізації і роззброєнню.

24 червня було підписано франко-італійську угоду про перемир’я. Франція зазнала жорстокої і принизливої поразки. Французька армія втратила 84 тис. убитими, 1547 тис. солдатів та офіцерів опинились в німецькому полоні. У боях за Францію німецькі війська втратили лише 27 тис. убитих і 111 тис. поранених.

Фаза кризи:

Ми вважаємо, що на першій стадії війни такою фазою був період від червня 1940 року (підписання перемир’я між Францією та Німеччиною і Італією) до квітня 1941 року. В цей період було затишшя, військових дій не відбувалось. На графіку ця фаза виглядатиме як відрізок паралельний осі часу.

Фаза розв’язання:

Протягом цієї фази протидія ворогуючих сторін знижується, зменшується порівняно з фазою розвитку трата ресурсів.

В квітні 1941 року нацистська Німеччина спільно з своїми союзниками: Італією, Угорщиною, Румунією та Болгарією здійснили напад на Югославію і Грецію.

Завдяки величезній перевазі у силах загарбницькі війська прорвали оборону югославської армії і почали швидко просуватися вперед. 12 квітня вони досягли столиці Югославії. Югославський уряд і командування були повністю деморалізовані. 17 квітня 1941 року Югославія капітулювала.

Греція також не могла стримати наступу загарбницьких військ. 29 квітня представники грецького командування підписали акт про капітуляцію. Британський експедиційний корпус зазнав важких втрат, але все ж флотові вдалося евакуювати основні сили. У травні 1941 року німецькі повітрянодесантні частини захопили острів Крит, важливу базу, що прикривала з півдня Балканський півострів.

Після цього всі балканські країни опинились під контролем агресорів.

Отже, на 1 стадії Другої світової війни гітлерівська Німеччина та її сателіти загарбали країни Центральної та Східної Європи.

Існувала в масовій свідомості думка, що на більше Гітлер не наважиться.

2 стадія:

Фаза пролонгації:

З травня 1941 року по 22 червня 1941 року військового протиборства не відбувалось, відновився тимчасовий баланс сил.

Фаза розвитку:

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Її війська перейшли державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й почали наступ углиб території СРСР.

Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія.

Гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння, військової техніки (до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн-сателітів). 190 дивізій розгорнулися на всій довжині фронту. Їх повинні були підтримувати чотири з п’яти німецьких повітряних флотів.

Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися з 170 дивізій і налічували близько 2,7 млн. бійців, 375 тис. гармат і мінометів, 1475 нових танків, 7540 бойових літаків нових типів, а також значну кількість легких танків і літаків застарілих конструкцій. Радянські війська не були повністю укомплектовані.

Перші удари взяли на себе прикордонники. Тільки протягом першого дня ворогові вдалося просунутись на 30-50 км углиб радянської території.

Напад Німеччини на СРСР поклав початок формуванню антигітлерівської коаліції. Радянський уряд запропонував Великобританії укласти угоду про спільні дії. 16 липня 1941 року у Москві було підписано угоду між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у війні проти Німеччини.

2 серпня відбувся обмін нотами між СРСР і США про економічне сприяння з боку США у війні проти нацистської Німеччини.

У липні – вересні 1941 року на німецько-радянському фронті розгорнулись бої величезного масштабу. На західному напрямі німецька група армій “Центр” 10 липня розпочала наступ на Смоленськ і 16 липня захопила його.

7 липня розпочалась героїчна оборона Києва, яка тривала 72 дні. Під Одесою, де спільно з німецькими військами вели наступ 18 румунських дивізій, окупантів було зупинено. Оборона Одеси тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року.

У другій половині жовтня 1941 року гітлерівці прорвались до Криму. Оборона Севастополя тривала 250 днів. З 30 жовтня 1941 року по 1 липня 1942 року.

Спроба німців відразу захопити Ленінград зазнала краху. Ворога було зупинено в середині липня 1941 року. 8 вересня ворогові вдалося захопити Шліссельбург, блокувавши місто з суходолу. Розпочалась блокада Ленінграда, яка тривала 900 днів. У грудні 1941 року радянські війська вибили німців з Тихвіна, що забезпечило зв’язок між містом і країною через Ладозьке озеро. Цією “дорогою життя” з міста було евакуйовано 550 тис. чоловік.

30 вересня 1941 року розпочався наступ гітлерівців на Москву. Розпочалась операція “Тайфун”. 19 жовтня у Москві було введено становище облоги. 15 листопада розпочався новий наступ німців на Москву. Після кровопролитних боїв їм вдалося підійти на відстань 25-30 км до міста. Але ця спроба нового контрнаступу зазнала невдачі.

Отже, прикордонні бої, оборона Києва, Одеси, Севастополя, битви за Ленінград, Смоленськ, Москву зірвали плани “блискавичної війни” фашистського генералітету. На жодному з трьох головних стратегічних напрямків гітлерівцям не вдалося досягти поставлених цілей.

Фаза кризи:

Наступило тимчасове затишшя. 8 грудня 1941 року Гітлер видав директиву про перехід до оборони.

Фаза розв’язання:

Радянські війська перейшли в контрнаступ, який тривав до квітня 1942 року. Німецькі частини було відкинено на 100-250 км від Москви; повністю визволено Московську, Тульську області, частково Калінінську, Смоленську, Орловську, Курську.

Влітку 1941 року німецькі війська розпочали наступ на півдні. 23 серпня вони прорвали оборону і вийшли до Волги. З 12 вересня бої точились вже в самому Сталінграді. Наступив оборонний період під Сталінградом, який тривав до 18 листопада 1942 року.

3 стадія:

Фаза пролонгації:

Фазою пролонгації на 3 стадії Другої світової війни можна вважати підготовку наступальної операції під Сталінградом під назвою “Уран”.

Для здійснення операції залучались сили трьох фронтів: Південно-Західного, Донського, Сталінградського.

Фаза розвитку:

Наступальний період радянських військ під Сталінградом тривав з 19 листопада 1942 року по 2 лютого 1943 року. Радянські війська оточили 330-тисю угрупування ворога. Генерал-фельдмаршал Паулюс потрапив у полон з частиною свого штабу. Велика битва на Волзі завершилась перемогою радянських військ. У Німеччині було оголошено триденний траур. Німцям ця битва коштувала 1,5 млн.чол.

Наступ під Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ радянських військ, який тривав до кінця березня 1943 року. Противника було відкинено на 600-700 км і він змушений був перевести на радянсько-німецький фронт частини із заходу.

Сталінградська битва створила сприятливі умови для розгортання наступу всіх фронтів на Південно-західному напрямі, сприяла успішним діям радянських військ під Ленінградом, на Кавказі, на інших ділянках фронту.

Туреччина та Японія відмовились розпочинати воєнні дії проти СРСР.

В цей період відбулась Курська битва. Курська битва тривала з 4 липня по 25 серпня 1943 року. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни. Водночас у зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат.

10 липня 1943 року під час битви на Курській дузі, коли всі основні сили противника були прикуті до радянсько-німецького фронту, англо-американські війська здійснили висадку на Сицилії. 8 вересня 1943 року лондонське радіо оголосило про капітуляцію Італії.

Завершення блокади Ленінграда розпочалось з наступу радянських військ 14 січня 1944 року. 27 січня 1944 року завершилась битва за Ленінград, що тривала 900 днів.

Визволення Правобережної України розпочалось одночасно з ліквідацією блокади Ленінграда. Найбільшою операцією радянських військ початку 1944 року було оточення 10 гітлерівських дивізій під Корсунь-Шевченківським, яке завершилось повним розгромом сил ворога.

Новий наступ радянських військ розпочався в березні 1944 року і тривав до травня 1944 року. Його підсумком було визволення від нацистів  Миколаєва, Одеси, Тернополя. 26 березня 1944 року на 1009-й день війни радянські війська вийшли на Державний кордон СРСР з Румунією. Вся Правобережна Україна була звільнена від ворога.

Фаза кризи:

Фазою кризи може бути час від звільнення Правобережної України до звільнення Криму можна розглядати як стадію кризи.

Фаза розв’язання:

Протягом першої половини квітня 1944 року радянськими військами було визволено Сімферополь і Керч, а 9 травня, після п’ятиденного штурму, - Севастополь. Повністю нацистське угруповання в Криму було ліквідовано 12 травня 1944 року.

6 червня 1944 року розпочалась висадка військ США та Великобританії у Франції – операція “Оверлорд”. Хоча німецьке командування і очікувало вторгнення, воно не змогло наперед визначити ані часу, ані місця висадки. Маючи велику перевагу в силі та техніці, англо-американські війська захопили в Нормандії великий плацдарм і 25 липня 1944 року розпочали наступ, який завершився поразкою німецьких військ. (І хоч англо-американські війська мали велику кількість матеріальних та людських ресурсів, але трата їх була невелика, тому що гітлерівці вже не могли чинити великого опору. Те ж саме можна сказати й про операцію по визволенню Криму – тому ці дві операції, на нашу думку і є фазою розв’язання – зниження трати ресурсів).

4 стадія:

6 червня 1944 р. – 8 травня 1945 р.

Фаза пролонгації:

25 серпня 1944 року фінський уряд звернувся з проханням до радянського уряду розпочати мирні переговори. 19 вересня в Москві було підписано угоду про перемир’я. Фінляндія вийшла з гітлерівської коаліції.

Фаза розвитку:

Протягом серпня 1944 року була визволена більша частина Прибалтики, а до середини вересня повністю були звільнені Литва, Латвія та Естонія.

В серпні, після визволення території СРСР воєнні дії було перенесено у Центральну та Східну Європу.

В умовах наростання наступу радянських військ румунські патріоти в серпні 1944 року підняли повстання проти фашистської диктатури генерала Антонеску. 12 вересня Румунія підписала перемир’я із союзниками, підтвердивши передачу СРСР територій Бесарабії та Північної Буковини.

5 вересня 1944 року СРСР оголосив війну Болгарії. Зі вступом Червоної Армії до Болгарії стан війни між нею і СРСР припинився, розпочалися спільні дії по вигнанню німецьких військ з болгарської землі.

20 вересня 1944 року у результаті спільних дій радянсько-югославських частин була звільнена від ворога столиця Югославії.

Протягом 1944 року союзним військам вдалось визволити від японців територію Індії, більшу частину північної Бірми і перетнути залізничну магістраль від Рангуна на Північ, а також шосейну дорогу, що зв’язувала Бірму з Південним Китаєм.

17 січня 1945 року частини Радянської Армії вступили до Варшави, а в лютому більша частина Польщі була звільнена.

У квітні 1945 року капітулював останній союзник нацистської Німеччини в Європі – Угорщина.

6 квітня радянські війська підійшли до Відня – столиці Австрії. 13 квітня 1945 року була визволена від окупації шоста європейська столиця.

Останнім центром опору нацистської Німеччини був Берлін. На берлінський напрям гітлерівське командування стягнуло основні сили: майже 1 млн. чоловік, понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків, 3,3 тис. бойових літаків.

У ході берлінської операції радянські війська зламали опір гітлерівців. 30 квітня взято Рейхстаг, а 1 травня розпочалась масова капітуляція гарнізону.

Фаза кризи:

1 травня 1945 року після самогубства Гітлера німецьке військове командування запропонувало розпочати переговори про перемир’я.

Фаза розв’язання:

7 травня у передмісті Берліна Карлхорсті представники німецького командування на чолі з фельдмаршалом В.Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію. Капітуляція була прийнята за дорученням радянського уряду Г.Жуковим спільно з представниками США, Великобританії, Франції.

17 липня – 2 серпня відбулась Потсдамська конференція “великої трійки”. На конференції було вирішено питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними військовими злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал.

5 стадія:

8 травня 1945 року – 2 вересня 1945 року.

Фаза пролонгації:

У Потсдамі Й.Сталін підтвердив готовність СРСР вступити у воєнні дії проти Японії рівно через три місяці після закінчення війни в Європі.

Фаза розвитку:

6 серпня 1945 року за два дні до передбачуваного вступу СРСР у війну з Японією з важкого бомбардувальника американських ВПС на японське місто Хіросіму було скинуто атомну бомбу, 9 серпня таку ж бомбу скинуто на місто Нагасакі. Це призвело до загибелі 100 тис. мирних жителів, а 375 тис. дістали поранення та опіки.

Відповідно до планів радянські війська основного удару завдали по Квантунбській армії,  яка дислокувалась у Маньчжурії і налічувала 1 млн. чол.

Фаза кризи:

14 серпня японський уряд приймає рішення про капітуляцію.

Фаза розв’язання:

1 вересня 1945 року радянський десант висадився на південні острови Курильської гряди. Наприкінці серпня американські війська окупували японські острови. 2 вересня в токійській бухті, на борту американського крейсера “Міссурі” у присутності представників країн, що брали участь у війні з Японією, відбулася церемонія підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії.

З капітуляцією Японії завершилась Друга світова війна.