Країни

Невідповідність та протиріччя

США – Тайвань – Китай

Відносини між Китаєм і Тайванем та між Китаєм і США в 2000р. залишалися напруженими. Придбання Китаєм кораблів і бойових літаків, так само, як і тайванські закупки, викликали суперечливу реакцію через їх вплив на регіональну стабільність. Побоювання росту напруженості в Східній Азії були підживлені придбанням Тайванем, серед іншого, ракет класу “земля-повітря”, "повітря -повітря" та протикорабельних ракет у відповідь на придбання Китаєм кораблів і бойових літаків. Постачання російських есмінців типу "Современный" до Китаю змусило Тайвань звернутися до Адміністрації нового Президента США Дж.Буша з проханням про поставку есмінців класу Кіdd. Крім того, план США щодо розгортання системи протиракетної оборони на театрі воєнних дій (ПРО на ТВД), що охоплює Тайвань, викликав протест з боку Китаю.

США, завдяки воєнній могутності, виконує роль головного гаранта безпеки Тайваню. Водночас, США намагаються збалансувати свою політику стосовно Тайваню та Китаю. Відмова поставити Тайваню ракети "повітря-повітря" середньої дальності АІМ-120 АМRААМ у 2000р. була використана США як інструмент встановлення балансу ракетних сил.

У квітні 2000р. Адміністрація США вирішила не постачати Тайваню ракети АІМ-120, кораблі з модернізованою бойовою системою Aegis, зенітні ракети великої дальності, літаки морського патрулювання Р-3 Оrіоп, підводні човни, щоб не ускладнювати відносини з Китаєм. Однак, у вересні США все ж продали Тайваню ракети АIM-120. Китай виступив з рішучим протестом, хоча продаж був здійснений за умови, що ракети залишаться на складах у США та не будуть доставлені до Тайваню, доки інші країни регіону не придбають подібні озброєння (Повідомляється, що ракети знаходяться у сховищі на о.Гуам).

Основною причиною рішення США не постачати ракети був намір затримати чи унеможливити російські поставки до Китаю ракет "повітря-повітря" АА-12 Аdder (російське найменування – Р-77). Отже, це може розглядатися як пряма спроба одностороннього впливу на російський експорт або китайський імпорт озброєнь. Неясно, чи принесе відмова в постачанні Тайваню АІМ-120 бажаний ефект, враховуючи попередні рішення США: АIM-120 були поставлені до Південної Кореї і продані (хоча ще не доставлені) в Японію і Сінгапур. Однотипну французьку ракету МІСА було поставлено Тайваню в 1990-х роках.

На початку 2001р. не було даних про відмову Китаю від закупівлі у Росії ракет АА-12 у відповідь на продаж США та французькі поставки Тайваню, або про рішення Росії не постачати АА-12 Китаю (одному з крупних своїх отримувачів).

США – Близький Схід

Проблеми, пов'язані зі спробами зміцнення регіональної безпеки шляхом поставок озброєнь, дуже добре ілюструє приклад Близького Сходу. Поставки зі США – крупного постачальника до кількох країн регіону – можуть, фактично, створити проблеми для безпеки одного з важливих отримувачів – Ізраїлю. Більше того, в 2000р. політика США стосовно Китаю мала наслідки й для Ізраїлю як для постачальника озброєнь.

Ізраїль був одинадцятим у переліку найкрупніших отримувачів основних видів звичайних озброєнь у 1996-2000рр., імпортуючи їх у більшості випадків зі США. США є крупним постачальником і до інших країн Близького Сходу. Єгипет у 2000р. отримав бойовий літак Р-16 і самохідні артилерійські системи, а також замовив додаткові Р-16, АІМ-120 і зенітні ракети Stinger. Саудівська Аравія з 1997р. отримала бойові літаки Р-155 з ракетами "повiтря-повітря" та "повітря-земля", а ОАЕ замовили бойовий літак Р-16. Ізраїль закликав Уряд США краще координувати продаж своїх озброєнь країнам регіону, щоб не підривати воєнні позиції Ізраїлю. Парадоксально, але Ізраїль просив США надати допомогу для розробки власної технології виробництва озброєнь з метою протидії озброєнням США, поставленим до інших країн регіону.

США – Ізраїль – Китай

Ізраїль був дванадцятим найкрупнішим постачальником у 1999-2000рр. У 1996р. він підписав контракт з Китаєм на постачання чотирьох ізраїльських систем ДРЛВ Рhalcon на базі російського літака П-76. Перший літак був готовий до поставки в 2000р. Хоча Уряд США в 1996р. не заперечував проти контракту, але з 1999р. Сполучені Штати посилили тиск на Ізраїль, аби той не постачав згадану систему. Протести США були спочатку неофіційними та ґрунтувалися, скоріше, на врахуванні стратегічних інтересів Сполучених Штатів, розуміння та підтримка яких очікувалися від Ізраїлю.

Зміна в політиці США поставила Ізраїль перед дилемою: прийняти умови США через залежність від американської політичної і військової підтримки, чи отримати зиск від продажу. Уряд Ізраїлю не був готовий до загострення відносин зі США й у липні 2000р. вирішив скасувати контракт з Китаєм. Повідомлялося, що Ізраїль зазнав збитків принаймні на 5250 млн., до чого треба додати політичні наслідки для китайсько-ізраїльських відносин і, можливо, також репутацію Ізраїлю як ненадійного постачальника. За скасування контракту з Китаєм Ізраїль, як відомо, вимагав принаймні $1 млрд. додаткової допомоги – компенсації за збитки, завдані через даремно витрачені технологічні зусилля.

Переговори між Ізраїлем і США з питань кращої координації Ізраїлем своїх дій з політикою США у поставках озброєнь тривали протягом 2000р. (Згідно з ізраїльськими джерелами, США сповільнили співробітництво з Ізраїлем і в 2000р. погрожували припинити надання допомоги).

Згода Ізраїлю на консультації зі США перед підписанням контрактів з Китаєм, Індією, Пакистаном і Росією – чотирма країнами замість 27, спочатку запропонованих США – стала умовою надання Ізраїлю статусу стратегічного союзника США.

Країни

Невідповідність та протиріччя

США – РФ (Російська Федерація)

В 2000р, Росія і США продовжували дискусію навколо планів створення США системи ПРО, запевняючи, водночас, про свою відданість збереженню та зміцненню Договору ПРО як "наріжного каменю стратегічної стабільності" Протягом місяців, що передували російсько-американському самміту 3-4 червня 2000р. в Москві, було висловлено чимало припущень, щ0 Б.Клінтон і російський Президент В.Путін зможуть домовитися стосовно систем ПРО та стратегічних ядерних озброєнь. Однак, очікуваний прогрес не був матеріалізований, частково – через скептицизм Росії стосовно спроможності Б.Клінтона домогтися від Конгресу згоди на укладення домовленості до кінця терміну його повноважень.

4 червня 2000р., наприкінці московської зустрічі, Б.Клінтон і В.Путін зробили "Спільну заяву про принципи стратегічної стабільності". Спільна заява була спробою двох президентів знайти спільну позицію з питань НПРО та налагодити більш конструктивні стосунки. Очевидною ознакою зближення було те, що Б.Клінтон і В.Путін погодилися, що "міжнародна спільнота стоїть перед небезпечною і зростаючою загрозою розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки, включаючи ракети й ракетні технології"; вони зазначили, що "ця нова загроза свідчить про можливість суттєвих змін у стратегічній ситуації s в сфері міжнародної безпеки". Однак, два лідери залишилися на різних позиціях стосовно найкращого шляху вирішення цієї проблеми. Маючи на увазі плани ПРО США, В.Путін заявив, що певним чином поділяючи занепокоєність США новою ракетною загрозою, він виступає проти "лікування, що є гіршим, ніж хвороба".

7 вересня 2000р. на Самміті Тисячоліття Б.Клінтон і В.Путін виступили зі Спільною заявою, у якій в загальних рисах виклали ініціативу співпраці заради стратегічної стабільності. Нова ініціатива містить кілька елементів, покликаних "зміцнити стратегічну стабільність і завадити розповсюдженню зброї масового ураження, ракетної зброї та ракетних технологій у світовому масштабі". По-перше, Росія і США висловили бажання розвивати переговорний процес стосовно проблеми розповсюдження ракетної зброї, "додавши до нього щорічні брифінги з приводу аналізу чинників і подій, що стосуються проблеми розповсюдження балістичних і крилатих ракет". По-друге, дві країни зобов'язалися відновити та розширити, співробітництво в галузі систем ПРО на ТВД та розглянути можливість залучення інших держав. По-третє, вони оголосили намір спільно працювати в напрямі зміцнення Режиму контролю над ракетними технологіями (РКРТ). Нарешті, Росія і США пообіцяли працювати над тим, щоб у найближчий термін досягти домовленості стосовно порядку взаємного попередження про пуски ракет, відкритого для всіх зацікавлених країн.

Протягом року російсько-американська робоча група з питань стратегічної стабільності продовжувала періодичні зустрічі, на яких обговорювалися питання, пов'язані з Договором ПРО та майбутнім Договором СНО-ІІІ. Проте, сторони не досягли суттєвого прогресу у вирішенні патової ситуації, що склалася навколо ПРО та блокує подальше просування у сфері двосторонніх скорочень ядерних сил. США й далі зосереджували зусилля на отриманні згоди Росії на внесення поправок до Договору ПРО, але Росія вперто відмовлялася від переговорів стосовно змін до Договору. Посадові особи Міністерства закордонних справ Росії заперечували повідомлення з боку США про те, що Росія має намір розглянути питання внесення поправок до Договору ПРО.

Пропозиції США стосовно внесення поправок до Договору ПРО

На переговорах, що відбулися в січні 2000р., представники американської сторони подали своїм російським колегам проект Протоколу про внесення поправок до Договору ПРО, що дозволяють Сполученим Штатам просуватися далі в первинному розгортанні обмеженої НПРО. В Протоколі були викладені лише ті поправки до Договору ПРО, що уможливлювали виконання розширеного етапу С1 цієї системи. Однак, США в односторонньому порядку заявили, що вони зберігають за собою право наполягати на "переговорах про підготовку подальших поправок до Договору з метою захисту від більш серйозної і складної зброї, що загрожує з боку Північної Кореї і Близького Сходу"; згідно зі статтею Протоколу, кожній стороні дозволялося відновити переговори 1 березня 2001р., "враховуючи майбутні зміни в стратегічній ситуації".

У Протоколі містилися три запропоновані поправки до Договору ПРО. По-перше, сторонам дозволялося розгорнути до 100 пускових установок ПРО та до 100 протиракетних перехоплювачів на "стартових позиціях в одному районі розгортання в межах своєї національної території". Це дозволило б США замінити визначену стартову позицію для перехоплювачів, дозволену Договором ПРО, на район на Алясці (Згідно з початковими умовами Договору, кожній стороні дозволялося мати два райони розгортання ПРО: перший – для захисту столиці країни, другий – для захисту стартової позиції МБР /Міжконтинентальна балістична ракета/. Протокол 1974р. передбачає, що сторони можуть мати лише по одному району ПРО, де може бути розгорнуто не більше 100 пускових установок ПРО та 100 ракет - перехоплювачів з однією боєголовкою. СРСР вирішив розгорнути систему ПРО навколо Москви (і Росія продовжує ЇЇ утримувати). США розгорнули систему ПРО, відому під назвою Safeguard, на базі комплексу шахтних пускових установок МБР у Гранд-Форкс, Північна Дакота. В 1975р. система досягла початкової готовності до бойового застосування, але в 1976р. вона була знята з бойового чергування). По-друге, в протоколі зазначалося, що можна дозволити використання існуючих РЛС (радіолокаційна станція) раннього попередження як РЛС ПРО для підтримки обмеженої національної системи протиракетної оборони (Статті III і VI Договору ПРО забороняють РЛС, призначеним для раннього попередження про атаку стратегічних балістичних ракет, виконувати функції РЛС ПРО. Що стосується РЛС раннього попередження в Тулс (Гренландія) та Файліндсйлзі (Велика Британія), то до статті IX (згідно з якою кожна зі сторін зобов'язується не розгортати системи ПРО чи їх компоненти за межами своєї території) мали бути внесені поправки). По-третє, зазначалося, що кожна сторона "може розгорнути одну додаткову РЛС ПРО в будь-якому місці в межах національної території"(Стаття III Договору забороняє Сполученим Штатам будувати РЛС супроводження Х-діапазону на острові Шемія, оскільки острів розташований на відстані понад 150 км від запропонованої стартової позиції перехоплювача ПРО в центральній частині Аляски). Крім того. Протокол містив додаток про заходи контролю над дотриманням Договору, що мали на меті "зміцнення впевненості в дотриманні" Договору ПРО.

В супровідному документі посадові особи США підкреслювали, що запланована НПРО дозволить США захистити свою територію лише від удару обмеженої кількості ракет з відносно невисокими технічними можливостями.

Оскільки Росія має великий арсенал ракет великої дальності, що легко можуть подолати оборону, ця система не завадить Росії нанести ядерний удар у відповідь. Посадові особи США стверджували, що стабільність стратегічного балансу не буде підірвана, навіть якщо дві країни погодяться на подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь до рівнів, передбачених Договором. СНО-ІІІ , оскільки "сили такого потенціалу можуть легко подолати обмежену систему того типу, яку зараз розробляють США". Вони також переконували, що програма обмеженої НПРО не підірве засоби стримування Росії, оскільки Росія підтримує свої ядерні сили в постійній бойовій готовності (що дозволяє пуск за попередженням про ракетний напад) і надалі робитиме це (На підставі цього окремі аналітики зробили висновок, що США готові пожертвувати двома важливими можливостями контролю над озброєннями: здійснити глибокі скорочення ядерних і арсеналів, більші від передбачених Договором СНО-ІІІ; та зняти з постійного чергування ядерні сили, зменшивши, таким чином, небезпеку несанкціонованих, випадкових і помилкових пусків).

Заперечення Росії проти пропозицій США стосовно внесення поправок до Договору ПРО

У Росії системи ПРО продовжують розглядати здебільшого з точки зору російсько-американського ядерного балансу. Висловлювалося занепокоєння, що розгортання Сполученими Штатами національної системи ПРО призведе до порушення балансу між Росією і США, що послабить їх можливості взаємного стримування протягом перехідного періоду в їх стосунках. Російські посадові особи відхиляли заяви з боку деяких кіл у США про те, що таке занепокоєння є анахронізмом; Росія не виявила значного інтересу до ідеї налагодження стратегічних стосунків, що поєднували б концепції стримування та стратегічної оборони. Загалом, у широких колах Росії плани США зі створення систем ПРО розглядалися як спроба США гарантувати власну безпеку в односторонньому порядку за рахунок Інших країн і досягти "стратегічного панування за допомогою своїх технологічних переваг".

Російські посадові особи наголошували, що Договір ПРО є наріжним каменем усієї структури російсько-американського контролю над ядерними озброєннями та попереджали, що розгортання будь-якої національної системи ПРО – заборона якої є "основною метою" Договору ПРО – призведе до руйнації цієї структури. Посадові особи Міністерства оборони Росії попереджали, що скасування Договору ПРО Сполученими Штатами призведе до виходу Росії з існуючих договорів про скорочення озброєнь, включаючи Договори СНО-1 ; СНО-ІІ. Це означає, що "припиняться всі взаємні обміни інформацією і будуть зупинені сотні місій з контролю над дотриманням виконання Договору, щ0 здійснюється обома сторонами на обопільній основі". Наслідком цього стане ліквідація досягнень у сфері контролю над озброєннями, набутих за останні два десятиліття, а російські та американські стратегічні сили стануть менш прозорими й більш непередбачуваними одне для одного.

Також неодноразово висловлювалися попередження, що Росія відповість на будь-яке одностороннє рішення США про розгортання НПРО рядом різних технічних засобів протидії. Однією з відповідей, про яку часто згадують, є розробка Росією на основі міжконтинентальної балістичної ракети (МЕР) "Тополь-М" (85-27) з моноблоковою ГЧ (головна частина) нової модифікації – з ГЧ, що розділяється. Крім того, головнокомандувач російськими ракетними військами стратегічного призначення генерал-полковник В.Яковлєв висловив припущення, що в якості "асиметричної відповіді" на американську НПРО Росія розгляне питання виходу з Договору 1987р. про ядерні сили середньої дальності (Договір про ліквідацію ракет середнььої і меншої дальності (РМСД), Treaty on the Elimination of Intermediate- and Short-Range Missiles INF Treaty) та відновлення виробництва ракет середньої дальності.

Окремі високопоставлені російські військові та експерти дійшли висновку, що план США зі створення НПРО, принаймні, його початковий обмежений етап, "не зашкодить існуючому ядерному паритету" і не підірве російський потенціал "удару у відповідь". Проте, вони зазначають, що існуючі плани США щодо протиракетної оборони передбачають можливість розгортання більшої кількості перехоплювачів і датчиків у разі "вибору еволюційного шляху". Це означає, що якщо Росія погодиться на перші скромні поправки до Договору, запропоновані США, то згодом вона буде змушена прийняти набагато суттєвіші зміни, яких вимагатимуть США на шляху майбутнього розвитку системи Особливе занепокоєння в Росії висловлювали у зв'язку з тим, що запланована американська НПРО передбачає створення систем, розгортання яких потребує багато часу. Це занепокоєння спричинене побоюванням подальшого розвитку НПРО США на фоні постійного занепаду російських стратегічних ядерних сил у зв'язку з фінансовою скрутою.

У контексті цих міркувань, російські експерти наполягають на тому, що домовленість про внесення поправок до Договору ПРО має містити кілька елементів. По-перше, вона повинна містити не лише зобов'язання США стосовно того, що її обмежена НПРО не буде спрямована проти Росії, але й має передбачати відповідні технічні запобіжники того, що це не трапиться пізніше. Ці запобіжники мають чітко визначати рамки та масштаб обмеженої НПРО. Крім того, у відповідь на дозвіл Сполученим Штатам розгорнути НПРО ця домовленість має дозволити Росії зберегти МБР, спроможні доставляти головні частини з боєголовками індивідуального наведення. Збереження цих ракет, заборонених Договором СНО-ІІ, розглядається багатьма аналітиками як надання Росії гарантій створення технічних засобів для прориву навіть глибоко ешелонованої системи ПРО США.

В листопаді 2000р. В.Яковлєв висунув ще одну ідею можливого російсько-американського компромісу стосовно поправок до Договору ПРО. Оскільки, на його думку, існуючий Договір навряд чи буде збережений, він запропонував, щоб Росія і США погодилися на "стратегічний індекс", що встановлював би загальний ліміт як на стратегічну наступальну, так і оборонну зброю; зростання кількості озброєнь першої категорії вимагає відповідного скорочення озброєнь, що належать до другої категорії. Пропозиція В.Яковлєва дала новий імпульс припущенням, що Росія пом'якшує свій спротив змінам у Договорі ПРО. Однак російські керівники спростували ці припущення, заявивши, що В.Яковлєв висловив свої особисті погляди, та знову наголосили, що Росія виступає проти будь-яких поправок до Договору.

США – ЄС

До цього часу у США та ЄС були схожі позиції з питань зовнішньої політики та боротьби з тероризмом, однак тепер у них можуть з’явитися серйозні протиріччя. З такою заявою виступив Міністр закордонних справ Іспанії та голова Ради Міністрів ЄС поточного півріччя Х.Піке, коментуючи останнє звернення президента США ДЖ.Буша до нації, у якому американський лідер зарахував Іран, Ірак та КНДР до країн, що складають “вісь зла”.

Як зауважив Піке, реакція Європи на теракти у США 11 вересня була “дуже ефективною та швидкою”. “Проте починаючи з цього моменту, можуть виникнути розбіжності у деяких відповідних аспектах боротьби з тероризмом, таких як, власне, політика США стосовно певних держав”, - підкреслив глава МЗС Іспанії. Піке нагадав про позитивні зміни у відносинах між ЄС та Пхеньяном, у зв’язку пом’якшенням позиції Вашингтона по відношенню до цієї країни, що зараз знову була переглянута Білим домом. “Тепер у нас з’являться протиріччя, бо США знову повернулися до своєї традиційної позиції», - наголосив Піке.

Що ж до відносин Європи з Тегераном, з яким Європа має намір підписати договір про співробітництво, Піке підкреслив, що ЄС продовжить докладати максимум зусиль для досягнення такої угоди. Як свідчить Піке, Іран добре зарекомендував себе у міжнародній боротьбі із тероризмом. “Ми прийняли до уваги позицію США, але у ЄС свій власний шлях розвитку”.

З цього приводу, комісар Євро комісії із зовнішніх зв’язків Кріс Паттен процитував слова У.Черчілля : “Проблема із союзниками полягає у тому, що інколи у союзників є своя власна точка зору”. На думку ЄС, для знищення середовища тероризму потрібно укріпити співробітництво з різними країнами, у тому числі і з арабським світом. Хоча стосується це торгівлі, світового економічного менеджменту чи політики - США та ЄС не завжди здатні дійти згоди.

Кожна сторона звинувачує іншу в підступах у банановій війні - довгій, безглуздій і небезпечній чварі довкола пільгової політики ЄС щодо бананів з карибських країн, колишніх колоній європейських держав. У Давосі на Світовому економічному форумі американські та західноєвропейські лідери висловили абсолютно відмінні погляди на способи подолання кризи у світовій економіці. Європейські уряди воліють бачити світову економіку і більш жорстко регульованою. Сполучені Штати прагнуть протилежного.

Сполучені Штати хочуть, аби ЄС знизив процентні ставки і, якщо буде необхідно, спрямував великий бюджетний дефіцит на поглинання більшої кількості імпорту з країн, що розвиваються. Європейський Центральний банк вважає цю ідею жахливою і не вагається заявляти про це вголос. ,

Сполучені Штати вітають біоінженерну революцію - годування худоби гормонами і використання генетичне змінених сільськогосподарських культур для підвищення врожайності. ЄС нічого такого не хоче і планує накласти заборону на оброблену гормонами яловичину і сільськогосподарську продукцію зі зміненим генетичним кодом. США попереджають, що це призведе до торговельної війни, європейці відповідають: "Вам же ж гірше буде".

На Близькому Сході США підтримують Туреччину та Ізраїль. Європейському Союзові більш симпатичні араби та греки. Член ЄС - Греція давала прихисток лідерові курдського опору Абдуллі Оджалану, котрого американці допомогли Туреччині впіймати. І коли хвиля акцій протесту розлючених курдів прокотилася від Лондона до Афін, західноєвронейці не почували особливої вдячності до Сполучених Штатів. Європейці ставлять під питання навіть слушність американської політики в Латинській Америці. Окрім бананової війни, Західна Європа не просто ігнорує американське ембарго щодо Куби, вона голосує разом із Кубою в 00Н і виступає проти американського Закону Ґелмза-Бертона 1996 року, згідно з яким іноземним компаніям, що матимуть справи з Кубою, загрожує судове переслідування.

Далі на південь американського контингенту ситуація така: США хоче сформувати Міжамериканську зону вільної торгівлі, поки не набрав сили Меркосур - південноамериканське торговельне об'єднання країн, де перед ведуть Бразилія і Аргентина. Між тим ЄС співпрацює з Меркосуром - частково задля того, аби обмежити американський вплив у Південній Америці.

Принципові відмінності існують і в поглядах на НАТО. США бачать НАТО світовим альянсом, який може втрутитися у справи будь-де, чи то в

Південній Африці, а чи в Індонезії, якщо Америка вбачатиме в цьому необхідність. Європейці не бажають дарувати Сполученим Штатам таких повноважень, вперто намагаються створити власні незалежні від американського контролю військові сили і опираються намаганням США здобути мандат на дії в усьому світі.

Комерційне суперництво також відіграє в цьому свою роль. "Airbus Industrie", потужно субсидований європейський аерокосмічний консорціум, є основним конкурентом компанії "Воеing" в авіабудівній промисловості. Дивовижно - двигуни "Воеіng" навряд чи зможуть задовольнити нові норми ЄС щодо шумових обмежень, а от літаки "Аirbus" акурат у ці норми вписуються. Якщо ЄС заборонить "Боїнги", США муситимуть відплатити йому тією ж монетою. Тоді ЄС подбає про відплату у відповідь на відплату... І так далі.

Досі дрібні чвари між США та ЄС здебільшого не виходили за рівень еліт і не ставали надбанням громадської думки. Але нині, схоже, дещо міняється, і громадська думка в Європі стає дедалі більш антиамериканською. Італійці були дуже обурені, коли американський військовий суд 1999 року виправдав капітана американських військово-морських сил Річарда Ешбі, літак якого підрізав трос гірськолижного підйомника в італійських Альпах, спричинивши загибель двадцяти осіб. Італійці хотіли б знати, чому не можна було судити Ешбі в італійському суді, і багато хто залишився з відчуттям, що справедливість у цьому випадку знехтувано. Імідж Америки підупав і в Німеччині , коли того ж 1999року в Арізоні було страчено двох німців-братів, обвинувачених у жорстокому вбивстві банківського менеджера в 1982 році. У Німеччині, як і в решті країн ЄС, смертну кару скасовано. Хоча більшість американських громадян і не здогадуються про це, але американська система смертної кари розглядається в Європі як примітивна і несправедлива, вона є об'єктом постійної критики з боку міжнародних правозахисник організацій. Один з братів обрав собі смерть у газовій камері, надавши останній перевагу перед смертельною ін'єкцією. Німці, які ідентифікують газові камери з нацистськими таборами смерті, були глибоко вражені; члени Бундестагу навіть закликали до впровадження відповідних санкцій проти США. До такого, звісно, не дійде, але зараз, коли Європейський Союз набирає сили, європейці домагаються права активніше впливати на світову політику. Страх перед Радянським Союзом, який стримував європейців від відстоювання своїх інтересів перед США під час холодної війни, відійшов у минуле разом із зміною реалій. Водночас ЄС дає можливість країнам-членам протистояти американському тискові. Об'єднаному Європейському Союзові значно легше кидати виклик Сполученим Штатам у торговельній сфері, аніж, приміром, Нідерландам самотужки мірятися силами із США.

Американський істеблішмент все ще недооцінює важливості нових європейських настроїв самоствердження і дедалі виразніших сумнівів Європи щодо американського лідерства. Приспані набутою за довгі роки звичкою, чимало американських аналітиків і посадовців сприймають американсько-європейську дружбу як щось само собою зрозуміле й незаперечне. Крім того, вони надто легко беруть на віру припущення, що об'єднана Європа довічно погоджуватиметься з американським патронатом. Європа не може конкурувати з військовою і навіть політичною могутністю Сполучених Штатів. Однак вона може дедалі відчутніше блокувати американські ініціативи і підривати американську політику. Поки США та ЄС не побудують нових відносин, які б ґрунтувалися на нових реаліях, кожна сторона підриватиме плани іншої, і жодна буде неспроможна ефективно здійснювати лідерство у світі, сповненому загроз.

США – Іран

Відносини як і раніше залишаються замороженими , хоча вже і не настільки напруженими, як раніш. Тегеран хоче нормалізації відносин зі США, але “на рівних умовах”, як підкреслює іранський президент. Іран вважає ,що американська військова присутність у зоні Перської затоки є джерелом нестабільності і погрози для регіону. США ж не вбачає зв’язків “на рівних умовах” у будь якій сфері двосторонніх відносин.

США – Індія

У 1999 р. адміністрація Б.Клінтона стала проводити курс на поліпшення відносин з Індією, про що свідчили часті візити американських представників у Делі. Рушійним мотивом зміни в американській позиції є небажання підштовхувати Делі до союзу з Москвою. США згорнули економічні санкції, уведені проти Індії рік назад у відповідь на її ядерні іспити. Вашингтон прагне активно бути посередником у розв’язанні нинішньої кризи навколо Кашміру, при цьому він відкрито підтримав вимоги Індії в цьому конфлікті.Але це не означає безконфліктність їхніх стосунків.

До того ж США продовжує активно втручатися у внутрішню політику Індії, вимагаючи швидкої лібералізації країни, посилення приватизації (напр., введення часткового страхування), зміни патентного законодавства. Але індійська влада вважає, що у даний момент країна не готова до подібного роду перетворень.

США – Китай

Сторони прагнули зм'якшити взаємну напруженість, що виникла після того як у січні-лютому 1999 р. в американських ЗМІ і на Капітоліі почала розкручуватися антикитайська кампанія. Вона виразилася в черзі розслідувань “китайських справ” і скандалі навколо ядерного шпигунства.

Стосуючись планів створення регіональної ПРО в Східній Азії, американські представники роз'ясняли Пекіну, що США ще не прийняли остаточного рішення про розгортання ПРО в регіоні, і багато чого тут буде залежати від того, чи удасться Китаєві домогтися від КНДР припинення програми створення балістичних ракет великої дальності (Сполучені Штати підозрюють КНР у передачі Північній Кореї технологій для створення БР і супутників) і поліпшити свої відносини з Тайванем (Пекін відмовляється брати зобов'язання не використовувати силу для возз'єднання с Тайбеєм). Китай різко негативно відреагував на плани створення регіональної ПРО, розглядаючи можливе розгортання такої системи як погрозу своїм інтересам, і його позиція ще більше посилилася після того, як США не виключили можливість включення Тайваню в зону регіональної ПРО.

Китай турбує , що американське протиракетне прикриття може підштовхнути Тайвань до офіційного проголошення незалежності, не говорячи вже про те, що здійснення цих планів зробить американо-тайваньское військове співробітництво ще більш тісним, а можливості Пекіна підкріпити свої домагання на повернення “непокірливої провінції” військовою силою будуть підірвані.

Для Китаю важлива американська підтримка в процесі вступу у Всесвітню торгову організацію. США зацікавлені в тім, щоб Китай став членом ВТО, тому що це зобов'яже його вжити заходів до більшої відкритості китайського ринку й у спірних випадках підкорятися рішенням арбітражу ВТО. Для Вашингтона важливість відкриття китайського ринку для американських товарів і послуг визначається не тільки величезним дефіцитом у двосторонній торгівлі, але і зовсім новою проблемою конкуренції долара з євро після введення єдиної європейської валюти. Членство у ВТО дасть КНР право брати участь у визначенні глобальних торгових правил, захистить китайські товари від дискримінації на ринках інших держав ВТО, у тому числі від однобічних торгових санкцій США, що будуть зобов'язані скасувати свої квоти на імпорт китайського текстилю, сталі й іншій продукції. Але Китай хоче ввійти у ВТО в статусі країни, що розвивається, що припускає полегшені умови вступу.

США явно намагаються уникати надмірного акценту на проблемі прав людини, щоб не завдати шкоди розвитку відносин з Китаєм у цілому. Вашингтон свідомо приглушає ступінь своїх розбіжностей з Пекіном у спірних питаннях, вважаючи співробітництво занадто важливим, а по ряду проблем регіональної безпеки і нерозповсюдження ОМУ просто незамінним, щоб робити його заручником спорів з інших питань.

Однак це не скасовує зіткнення їх довгострокових стратегічних інтересів в Азії. Китай прагне стати азіатською наддержавою, затвердити свої суверенні чи права, принаймні, створити зону свого домінуючого впливу над територією, що охоплює Тайвань і Південно-Китайськ море, тобто фактично весь регіон ЮВА, що явно суперечить американським інтересам.

Побоюваннями Китаю щодо зростаючої військової могутності США і можливістю того, що вона буде використана у випадку китайско-тайваньского конфлікту.

США – Україна

Військова сфера

США дуже серйозно ставляться до оприлюднення підозр щодо тієї чи іншої країни в контексті незаконних поставок зброї, заявив посол США в Україні Карлос Паскуаль. США мають дані , які свідчать про поставки Україною зброї в Ірак. Обвинувачення України пролунали порівняно недавно і вимагають часу для розслідування. Посол нагадав ,що законодавство США передбачає санкції по відношенню до країн, які торгують зброєю з Іраком.

США – Україна

Економіка

Адміністрація США вирішила ввести проти України торгові санкції, в результаті яких вона буде втрачати по $270 млн.дол.на рік. Тому що українці , на думку американців, щорічно крадуть у них інтелектуальної власності на $250 млн.дол. в кінці лютого на сайті TechWeb з’явився чорний список, складений Міжнародним альянсом інтелектуальної власності. Найзліснішим порушником виявилася Україна. Всього список нараховує 58 країн (Парагвай, Китай, Філіппіни, Уругвай, Росія та ін.). За заявою альянсу, якщо порушники не застосують термінових заходів, до них будуть застосовані санкції з боку США. Через кілька днів після публікації списку те саме питання підняв Стефан Кравчик, директор східноєвропейського відділення Міжнародної федерації фонографічної промисловості, в яку входять такі фірми, як EMI, Virgin, Warner, Universal. Директор заявив, що піратське виробництво компакт-дисків на Україні робить велику шкоду легальним виробникам і диски укр.виробництва можна знайти у всьому світі : в Тунісі, в Ізраїлі, Новій Зеландії, Перу, Парагваї, США, всього на Україні виробляють біля 70 млн.піратських компактів. США попередили Україну, що якщо не будуть застосовані ефективні заходи щодо боротьби з піратством, США у відповідь введуть торгові санкції. Багато укр.експертів вважають, що американські конкуренти намагаються ліквідувати в Україні цю галузь виробництва. Американці фактично привезли готовий законопроект про інтелектуал.власність і вимагають, щоб він був прийнятий. Основна думка його в тому , щоб створити дуже жорсткі обмеження у виробництві дисків, наприклад, виробник має перевіряти наявність і законність прав на видання того чи іншого диску. Укр.сторона вважає, що цим має займатися видавець, а не виробник. Американська сторона посилається на вдалий досвід з Болгарією, але директор впевнений, що болгар обманули обіцяючи видати дешеві ліцензії в обмін на закриття виробництва і болгари залишилися ні з чим. Офіс торгового представника при президенті США рекомендував уряду вдвічі скоротити об’єм преференцій в торгівлі з Україною.американська сторона повинна призначити Україні строк консудьтацій, під час яких Україна має знову спробівати довести , що вона бореться з піратством. Інакше Вашингтон застосує ще й штрафні санкції на суму $250 млн.дол.для українського експорту по його найбільшим статтям : метал, хімікати, текстиль.

США – ЄС

Економіка

Європейскі металурги закликають ЄС ввести санкції на американські товари у відповідь на введення США мита на імпорт сталі. ЄС та інші країни - виробники сталі в 2001 р. неодноразово висловлювали незадоволення з приводу планів США збільшити ввізне мито на сталь з-за кордону. Досі їм не вдавалося подолати опір американського сталевого лоббі. Однак, як очікується, Всесвітня торгова организація (ВТО) прийме рішення на користь Європейського союзу, що стосується податкових пільг для американских експортерів. После прийняття цього рішення ЄС зможе ввести санкції на загальну сумму $4 млрд. на рік на низку товарів із США. Президент США Джордж Буш повинен розглянути рекомендації американскьої Комісії з міжнародної торгівлі , яка пропонує ввести 40-відсоткове мито на ввіз стал до країни. У результаті такого кроку близько 9 млн. тон сталі, які поступають на експорт до США, заповнять світовий ринок сталі , обрушивши ціни. Мексика і Канада заявили, що вони готові піти за прикладом США, а це ще більше посилить наслідки такого рішення. ЄС навряд чи введе санкції проти товарів із США в повному обсязі . " Єврокомісії не обов’язково вводити санкції на всі $4 млрд.", - підкреслив в  інтерв’ю представник  європейської  металлургійно  промисловості  після бесіди з  чиновниками  ЄС. Однак влада об’єднаної  Європи віднайде спосіб використати рішення ВТО на переговорах з США. Предметом спору виступає  американський закон, який дозволяє  компаніям зі США створювати експортні  компаниії , що отримують податкові  пільги, загальна сума яких складає  біля $4 млрд. У 2000 р. ВТО уже попереджувала, що така практика  суперечить правилам міжнародної  торгівлі , так як   формою субсидіювання  експорту.

Конкуренція долар -  євро. З цього приводу слід відмітити розходження думок експертів щодо ролі    ЄВРО по відношенню до долара. Такі  дослідники, як Дж. Тейлор вважають, що успіх  євро, можливо, послабить роль долара  і стане загрозою для американського фінансового домінування. Таку позицію підсилювала статистика, згідно до якої  дуже скоро  євро повинен був посісти позицію долара на світовому валютному ринку. Висновок , зроблений на основі порівняльного анализу економічного і фінансового потенціалів США и ЄС, а також урахування думок керівників найбільших  інвестиційних фондів. Так,  Європейский союз має  річний позитивний зовнішньоторгівельний баланс у розмірі  100 млрд доларів, а США зводить його с дефіцитом у 140 млрд доларов. Тільки цього одного показника достатньо для того, щоб  євро відчувала себе впевнено  перед доларом. Інші  спеціалісти вважають очевидним, що американці  є  повними хазяями-розпорядниками на світових валютных ринках. Це  ілюструє  ситуація із загально вропейською валютою. Спершу заявлений    курс складав1,18 долара. Передбачалося   нав ть декларувалось  вропейским кер вництвом, що з цього часу  долар повинен посунутися   поступитися місцем новій грошовій одиниці  світового маштабу. Американцям таке зазіхання на монополію долара, що  вважається світовою  валютою, зовсім не сподобалося. У результаті  виникли відповідні  заходи з тим, щоб  вропейців поставити на місце. Курс  євро став падати і  зараз стабільно тримається на позначці   0,87 долара. Останнім часом  європейці  намагалися виправити свою валюту, в основному через  публікацію обнадійливих прогнозів для своєї   економіки, промислового підйому у цьому році  і поліпшення соціальної  сфери у країнах-учасницях зони  євро. Однак  бажаних результатів такі  дії   не дали. Сподівалися  європейці  також на те, що посилення напруженості  на Близькому  Сході  ослабить долар і підніме  євро. Однак цього не сталося. На сьогодні  курс  євро залишається на попередньому рівні , але в подальшому він буде багато у чому залежати від  можливого підвищення цін на нафту. У такому випадку  імпортери енергоносів можуть продавати  євро і купувати долари, в яких ведуться розрахунки за нафту і нафтопродукти з країнами-виробниками. Перспектива, безперечно, не на користь  євро і цілком може негативно вплинути на його котування.

Трансгенна продукція США провжують будь-якими засобами впроваджувати трансгенні  культури в сільське господарство. Нові  правила, які  зараз розробляються в  ЄС, ускладнять процедуру перевірки на наявність змінених генів у рослинах. Американці  скоріш за все пожаліютсья на обмеження  європейцями принципа свободи торгівлі . Можуть вимагати  введення санкцій проти  ЄС у випадку відмови  європейців купляти американську  яловичину, отриману за допомогою гормонів росту.

Політика

Розбіжності  у спрямуванні   інтеграційних процесів. Протягом 90х рр. обидва західних центра застосували активні зусилля з консолідації   найближчої  переферії  , що природнім чином розподілило спрямування  їх интеграційної  політики, центра застосування інтеграційних зусиль. Вашингтон створив Ассоціацію вільної  торгівлі  Північноі  Америки (НАФТА),   тепер бачить своє  майбутнє  зв’язаним з Канадою та Мексикою -  безпосередніми сусідами по континенту. Західно - європейскі  столиці , в тому числі  і з введенням  єдиної  валюти  євро, посилили північний напрямок західно-європейського  інтеграційного процесу (включивши до свого складу Швецію і Фінляндію) и всією міццю стали розвертатися до Східної   Європи.

Відмінна геополітична орієнтованість. США після завершення холодної війни націлені  на глобальне запобігання виникненню потенційної  загрози США, на збереження  американського домінування у світі . Західна  Європа все більше вбачає  свої  інтереси в межах власного континенту, обмежуючи себе в оборонних функціях Середземномор’я    і новою лінією по Бугу і Дунаю. Підкреслений глобалізм США і менш акцентрований регіонализм  ЄС позиціонують два західних центра на принципово відмінні  одна від  одної  позиції  .  Формуючи бажаний однополюсний світ, США починають здійснювати тиск  в напрямі  зближення  ЄС і  НАТО, в плані  прямо  і  побічно  координації    діяльності  цих двох міждержавних механізмів. Так  плани поки що не в повній мірі  приймає   ЄС, вбачаючи у НАТО  інструмент розширення впливу США на схід і подальшого  встановлення власного впливу на  європейскому континенті . ЄС незадоволений політикою, яку проводить США після 11 вересня  німецький мінистр закордонних справ Йошка Фішер іспанський премьєр-міністр  Хосе Марія Азнар висловили занепокоєнність  європейських держав намірами США  атакувати  Ірак в хоід  війни з тероризмом. "Ніхто ще не довів очевидність зв’язку терора Усами бен Ладена із ладом в  Іраку.  Антитерористична коаліція не має  карт-бланша для вторгнення до будь-якої  країни, тим більш для односторонього", - сказав Фішер.  Суперечки стосовно можливих військових дій США проти  Ірака почали виникати після того, як президент США Джордж Буш назвав  Ірак,  Іран і Північну Корею серед країн  так званої  "вісі  зла", які  спонсурують тероризм. Визначилися суперечності  між  Європою та США також у відносинах з третіми країнами, такими, як Росія чи Китай. Є  перші  ознаки того, что Народна Республіка Китай готова і може в майбутньому посісти місце Радянського Союзу у якості економічного та  ідеологічного противника США. В майбутньому напруженість у  тихоокеанському регионі  буде здійснювати все більш поміний вплив на трансатлантичне партнерство.   Суперечності  стосуються також активного бажання Вашингтону брати участь в єропейскій програмі створення Сил швидкого реагування, а також впливати на єропейську політику в Іраку та на Балканах. У військовій сфері  ЄС продовжує  залишатися надзвичайно залежним  від США, і створення власних військових сил стане новым кроком до небажаного посилення позицій Союзу.

Військова сфера

Претендуючи на роль другого полюсу світу,Західна Європа прагне створити власну військову промисловість, незалежну від американської. Все більше європейські союзники США будуть намагатися виробляти власні види озброєнь. Як  і загальна  валюта, незалежна військова промисловість буде істотною рисою интегрованої Європы,яка потребує своєї власної політичної, економічної та військової  іфраструктури. Деякі вропейці вважають, що Європа має досягнути стану, коли вона буде здатна на військов  дії без підтримки та участі США. Найбільш амбіційним  єропейським проектом   план створення єдиної  аэрокосмічно  оборонной компанії (ЕАОК), до якоі війдуть французький  Аероспасьяль ,  Бритиш ейрспейс , німецький  Даймлер-крайслер ейрспейс ,  іпанська  КАСА , шведський  СААБ,італійська  Фінмеканніка-аленія . Мова йде про створення суперкомпанії,  яка виробляє літаки, гелікоптери, космічні кораблі, керовану зброю та інші військові системи.   Єропейский Союз без оптимізму дивиться  на глобалізацію функцій НАТО  критично ставиться до американських   ідей   національної протиракетної оборони.    Національна система протиракетної оборони стане ще одним важливим питанням, яке США та ЄС повинні будуть вирішити в найближчому майбутньому. Президент Буш  заявив про свої плани продовжувати створення НПРО. США повинні бути готові дати  чітке та переконливе обгрунтування реальності загроз, що виходять від зброї  масового знищення, дієвості створюваної ними системи та    економічності. Держсекретар Пауел заявив про свою готовність обговорювати ці питання з союзниками та іншими країнами, що стоять на позиціях непоширення. Ще більш серьозною підставою для занепокоєності США, пов’язаною з європейскою політикою безпеки   оборони (ESVP), стає те, що будь-який крок в напрямі створення дієздатного європейського оборонного союзу призведе, на думку американців, до зміни ролі США в Європі. При цьому перед американцями постає питання, чи залишиться  НАТО головним  нструментом їх впливу в Європі.  Показником цієї занепокоєності ї висновок Генрі Кіссінджера (Henry Kissinger) про те, що рішення з приводу європейскої політики безпеки та оборони, прийняте в Ніцці, є "декларацією  залежності" європейців. В дискусії про зміст і ефективність системи протиракетно  оборони чітко виявляються відмінності в культурі стратегічного мислення по той і цей бік Атлантики. В США мова йде про те, щоб поставити під контроль нові ризики, які несуть з собою в 21 століття інтернаціоналізм и глобальный характер ядерної загрози. Для європейців же на першому плані стоїть мета попередження  громадянських конфліктів, напр., шляхом політичної та економічної інтеграції, розширення та посилення міжнародних організацій, створення системи угод (CTBT, NPT). В європейських країнах готовність надавати під це ресурси значно вища, ніж  у США, де, навпаки, є сильне прагнення використовувати значні ресурси для військових цілей.  Сторони поки не знайшли компромісу з питання про режим експлуатації в ЄС літаків з системою шумопридушення (hushkits), як  виготовляються в США.  Як  планувалося, був введений в дію новый регламент ЄС про заборону польотів в ЄС літаків, обладнаних подібними системами. Продовжуючи розраховувати на досягнення  компромісу, Комісія тимчасово обмежила сферу застосування регламенту літаками авіакомпаній ЄС.

Соціальна сфера

США та ЕС проголосили про досягнення тимчасової угоди про захист приватної інформації при    передачі по трансатлантичним електроним комунікаціям. ЄС прийняв запропонований США принцип  безпечних гаваней  для американських компаній, що відповідають європейським стандартам захисту даних. На фінансові бази даних, однак, цей принцип поки не поширюється.